Свято-Миколаївська церква (Путила)
Свято-Миколаївська церква знаходиться в центрі Путили, по- сусідству з музеєм Юрія Федьковича. Неподалік тече гірська річка Путилка.
Ще колись сам Федькович виділив грошові кошти і віддав свою земельну ділянку під будівництво церкви. В 1776 році був споруджений храм. В ньому вміщувалось до 70 чоловік. В 1885 році церкву розбудували. Вона стала більшою і ппросторнішою. Пізніше церква відреставрували, а з реставрацією пішла в минуле і частина гуцульскої архітектури. Першим священнослужителем був дядько Федьковича - Орест, який прослужив 50 років і був похований на території церкви.
Храм складається з трьох ярусів. Золотисті дерев'яні стіни, віконні віражі і покриті сріблястою жестянкою купола чудово пасують одне одному на фоні голубого неба. Церква має своєрідний інтер'єр. Головний вівтар дивиться на схід, в сторону, де сходить сонце і звідки по церковним віруванням повинно прийти духовне спасіння. Вівтар - це особливе місце в храмі. Це символ неба, де знаходиться Бог і святі ангели. В центрі вівтаря знаходиться символічний стіл, який символізує Господній престол.
Архітектурний ансамбль доповняють дерев'яна двоярусна дзвінниця, а також каплиця і колодязь. Дзвінниця була побудована в 1920 гоці. Три дзвони, які скликають віруючих в храм, були привезені з Австрії.
Храм належить до Української православної церкви Московского патріархату. Богослужіння проходять по великим церковним святам, в дні Великого Посту і по неділям. Храмовий день - 22 травня, коли віруючі святкують день Святого Миколая.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці (хутір Галицівка)
Ця церква вважається найдавнішою пам'яткою гуцульської архітектури в Карпатах. Знаходиться вона на висоті 779 метрів над рівнем моря на хуторі Галицівка, що прилягає до села Селятин.
Церкву було побудовано ще в 1630 році без жодного цвяха. Дах покритий алюмінєвою бляхою, стіни зроблені із дерева. Дерев'яна восьмигранна за формою дзвінниця, що знаходиться неподалік, чимось більше схожа на сторожову вежу. Дзвінниця була побудована пізніше, ніж церква, в 18 столітті.
Також неподалік церкви знаходиться кладовище, де ховали не тільки гуцулів, а й євреїв, німців, поляків, румунів. Були серед похованих і знатні родини. Зберігся родинний склеп і сім'ї Чекану Елену, датований 1798 роком. Останнє поховання датоване 1912 роком.
Залізничний вокзал австрійських часів (с.Селятин)
Ще з австрійських часів у карпатському селі Селятин залишилася найвідоміша пам'ятка архітектури - залізничний вокзал. Особливо цікавий він для мандрівників, які планують дослідити історію Буковини чи просто їдуть на відпочити в Чернівецьку область. Незважаючи на старий обшарпаний стан, будівля вокзалу знаходиться в оригінальному стані, чим нагадує ті історичні часи.
Тоді Селятин був майже 15 тисячним європейським містечком. В ньому розміщувалося понад 20 європейських банків, кав'ярень та кабаків. Місцеві жителі, серед яких були і євреї, поляки, німці, румуни, з 1913 року користувалися транспортними послугами міжнародної залізниці без жодних віз. Потяги з'єднували Селятин з центрами європейської цивілізації, зокрема Віднем та Парижем. У кожного корінного гуцула була можливість безперешкодно і за відносно невелику плату відвідати світову столицю моди. Містечко розвивалося і процвітало.
Однак з окупацією цих територій радянськими військами зупинилося європейське життя. Останній потяг рейсом Селятин-Париж відправився в свою останню путь ще далекого 1939 року. Відтоді від залізничного сполучення з Європою залишилася тільки будівля вокзалу, бо і залізничні колії і навіть сама дорога, по якій ходив потяг були зруйновані.
Цікаво, що збереглася частина цієї славнозвісної колії на території сучасної Румунії. Не менш цінним над входом до вокзалу є надпис румунською мовою "Seletin".
 Біля вокзалу також збереглися складські приміщення та вежа, де колись заправляли потяги.
Ще довго місцеві гуцули вдивлятимуться в ту сторону, куди відправлявся поїзд, який повіз з собою європейське майбутнє...
Недобудована єврейська синагога (с.Селятин)
Читайте також:
Гуцульські свята в Путильському районі
| 
