Легенда про Соколине каміння

 

   Легенда розповідає, що жив колись один багатий чоловік на окраїні карпатського села Розтоки. Була у нього дуже вродлива дочка, що зустрічалася з хлопцем з того боку ріки Черемош. Хлопець був родом з бідної родини.

   Якось хтось доніс панові по їхнє кохання. Батько був категорично проти їхніх стосунків та й закрив свою дочку у погребі. Він гадав, що саме у такий спосіб зможе завадити їхнім зустрічанням. Та їхнє кохання було нерозлучним навіть за таких умов. Дівчина та її коханий вночі перетворювались на голубів і все одно зустрічались.

   Правду важко сховати. Батько дізнався й про це. Розгніваний вщент він прокляв закоханих. Сталося так, що це прокляття справдилося і пара закоханих так і не змогла знову перевтілитись в людей.

   Так вони і залишились в смерекових лісах, там де здіймається у височінь стрімке каміння. З того часу це каміння й стали називати Соколиним. 

   Соколине каміння - знаходиться на перевалі Німчич, с.Підзахаричі.

Легенда про село Сергії

   Ходить легенда, що колись у Карпатах, неподалік від Сторонця-Путилова (сучасної Путили) жили брати Серги. Там, де дороги розходяться одна на село Фошки, а інша веде в напрямку села Плоскої, - стояв млин. Цей млин належав братам Сергам. До млина сходилися селяни з довколишніх сіл та хуторів, щоб помолоти зерно, в результаті чого отримували борошно. Плата за цей сервіс була не високою, тому для гуцулів, особливо ті, які були бідними, було вигідним одержувати муку саме в такий спосіб. Навіть якщо у людей не було грошей, вони могли відробити кілька днів у маєтку братів.

   Коли селяни йшли молоти зерно  до млина, вони казали, що йдуть до Сергів. Звідси й пішла назва села Сергії.

Легенда про гору Говдя (с.Плоска)

   Там де гори сині, де поміж двома гірськими хребтами розкинулося село Плоска, жив колись один багач по імені Говдя. Він був настільки скупий, що навіть собі відказував у панській вечері. Натомість наказував своїй прислузі подавати до столу скибку хліба, глечик води або молока.

   Якось одного пізнього вечора, коли пішов сильний дощ, а грім та    блискавка наскрізь пронизували чорні хмари, до воріт пристали двоє повністю промокших братів, що просили сховатися від дощової негоди. Однак Говдя їх не впустив додому, бо не хотів їх годувати, адже це, як він вважав, тільки зайві витрати для його кишені. Натомість він наказав випустити до братів собак. Покусані на наскрізь промокші чоловіки сховалися під деревом. Там брати й прокляли багатія, побажавши йому ніколи добра не мати.

   Громовиця не вщухала. Нічні спалахи блискавки світилися ще сильніше і страшніше. Раптом блискавиця влучила і в дім Говді, і він спалахнув. Вранці горяни побачили на місці Говдіної хати гору, яку так і назвали - гора Говдя.

   Через деякий час на вершині цієї гори утворилося невеличке озеро. Месцеві старожили переконані, що то сльози Говді, який засумував за втраченим будинком.

Легенда про село Селятин

   Назва села Селятин має історичне походження. Протягом столітть чужоземні загарбники намагалися оволодіти цим мальовничим карпатським краєм. Втомившись від ворожих набігів, вони вирішили будувати захисні споруди.

   Селяни зносили з лісу великі смерекові гілки, виходило щось схоже на тин. Укріплювали такий своєрідний паркан камінням, яке збирали звідусіль. Іноді висота такого укріплення сягала до трьох метрів.

   Легенда розповідає, що якось сільський спокій порушив гуркітливий тупіт копит. Насувалася ворожа турецька орда, про що зразу ж сповістили у церковні дзвони. Народ миттю ховався за дерев'яний тин. Ховалися, бо знали, що вороги безжалісні. І тут, коли вже турки майже впритул наблизилися до спорудженого з гілок та каміння укріплення - найстарший серед селян крикнув в бік ворогів так, що аж земля здригнулася. Каміння в мить покотилося стіною під ноги ворогам і турки відступили.

    Йшов час, в селі збільшувалося число хат. Одночасно зростала й кількість дерев'яних укріплень, що по своїй формі нагадували тин. Згодом від цього і пішла назва Село-тин, а тепер це село має назву Селятин.

   Гуцули знають чимало легенд... Карпати споконвіку були їх рідною домівкою, від чого і пішла ще одна їх назва - горяни. Особливо цікаво слухати легенди з перших вуст. Тож всім, хто збирається на відпочинок в Буковинські Карпати, доведеться почути ще не одну цікаву легенду...

Читайте також:

Відпочинок в Чернівецькій області