Свято виходу на полонину

   В останню неділю травня столиця Буковинських Карпат - Путила в святковому мереживі приймає гостей. З усіх кінців району та області, з багатьох куточків України та з-за кордону з'їхаються численні гості, щоб долучитися до гуцульських традицій, звичаїв та краще пізнати цей мальовничий край. Цікаве свято й для тих, хто планує свій відпочинок з друзями в Чернівецькій області

 На швидкоплинних хвилях гірської річечки Путилки, ранкову тишу пронизують барвисті звуки троїстих музик. На центральній площі Путили збираються гуцули та гості і йдуть святковою ходою до місцевого стадіону "Карпати". А там гомін переповнених трибун на мить перебиває гучний звук трембіт.

   Ще до початку свята в громаді обирають ватага, який має бути найповажнішою, найдостойнішою людиною, який вміє господарювати, знає як доглядати за худобою. Право бути ватагом виборює господар з родини фермерів, чи селянських спілок або сільських громад. Обраного громадою ватага запрошують у коло та одягають у гуцульський сардак, капелюх, перев'язують червоною стрічкою та вручають належні йому атрибути - топірець, торбу та факел. Ці атрибути символізують достаток, відвагу і спадкоємність поколінь.

   Ватаг висловлює подяку за повагу і довіру до нього перед громадою. Він запевняє людей в тому, що він виправдає довіру і прикладе задля цього всі свої уміння та досвід. До гостей свята він звертається з хлібом-сіллю, що символізують багатство гуцульської землі, щирість, гостинність та добробут горян.

   Свято виходу на полонину в багатьох асоціюється з вигоном корів, бичків та овець в гори. Однак це щорічне свято - це не просто випас худоби на полонинах, це ще й спосіб самоутвердження та випробовування на витривалість духом горян, що не можуть жити без господарства на полонинах. Їх не страшать ані дощ, ані бурі чи сильний сніг, ні важка праця чи ворожі духи...

   Тим часом, на головній арені святкового дійства до ватага підводять молодого, граціозного коня, на якому він збирає всіх присутніх чабанів, а потім наказує запалити символічну ватру, як її ще називають - "Полонинську ватру", у центрі стадіону. Вважається, що цей вогонь оберігає горян та їх худобу від злих сил на полонині. Ватра як оберіг завжди супроводжує тваринників на полонинах. Факел, який запалюють від ватри, вручають ватагові, який має за звичаєм дивитися за нею до кінця літування, щоб не погасла та донести її до найвіддаленішої полонини.

   Після цього ватаг та вівчарі мчать на конях по стадіону. Барвисті прикраси коней, яскраві кольори гуцульського вбрання вершників виблискують перед очима глядачів. За ними їдуть кілька десятків гужових фір з полонинським начинням. Вівчарі на фірах під час такої демонстративної святкової їзди не марнують часу, готуючи гуцульську кулешу, сир, бринзу та гуслянку, щоби потім пригостити гостей.
 

   Будь-яке свято в Україні не минає без співу та танців. Не виняток і "Полонинська ватра". На сцені гуцули танцюють "голубок" та "каперушу", співають коломийки та розказують жартівливі оповідки.

   Гуцули гордяться собою, своїм краєм та своїм походженням. Полонинська ватра є свідченням того, що гуцули свято шанують свої традиції,  предків і так буде завжди із покоління в покоління...

Літературно-мистецьке свято "Шовкова косиця"

  
   Гуцули з великою щирістю та гордістю в серці ставляться до своїх нащадків. Пам'ять про свого відомого земляка Юрія Федьковича живе в душі кожного путильчанина. Неодноразово за ініціативи горян відреставровували хату, в якій жив Федькович. В 2004 році в Путилі перед будинком місцевої адміністрації йому поставили пам'ятник. Свідченя поважного ставлення гуцулів до "буковинського соловія", як ще називають Федьковича, є проведення щорічного свята "Шовкова косиця" на території його колишнього маєтку, а нині музею-садиби.

   Святкування проходять в першу неділю серпня з нагоди відзначення чергової річниці з дня народження Юрія Федьковича. В цей день до музею-садиби йдуть гуцули з найвіддаленіших хуторів, з найближчих сіл та чимало з присутніх гостей. Гуцули одягаються в народний одяг вже традиційно, поспішаючи на свято. Так було і колись, адже горяни любили Федьковича, сюди знав дорогу кожний гуцул. Бо і сам Федькович любив своїх земляків, служив своєму краєві та ніколи не відказував в допомозі людям.

   Кожен відвідувач та гість свята обов'язково заходить до хати, де ріс Федькович, де його збирали на навчання до Чернівців, де він щиро і з любов'ю писав про свій рідний край.

   Саме тут на березі дзюркотливої річки Путилки Федькович вливався в бурхливий ритм життя. Гори дарували йому силу, натхнення, любов до рідної природи. Федькович жив не для себе, а для людей. Своїми віршами й піснями він надихав людей на віру в себе, в краще майбутнє та любов до ближнього.

   Святкова атмосфера береже різноманітні цікаві деталі минулого як пам'ять про Федьковича. Усе те, що створено руками, народні умільці несуть  на подвір'я музею, щоби гості могли краще ознайомитися з місцевим побутом, традиціями та звичаями. Це і вишивальниці, і писанкарі, художники, різьб'ярі. Розмаїття писанок, полотен місцевих художників, вишиванок, килимів та доріжок, витканих народними умільцями, декламування віршів та прози Федьковича аматорськими колективами, коломийки та гуцульські співанки під акомпонемент гри на народних інструментах відображать неповторні сторінки історії гуцулів.

   Ось уже скільки століть музей-садиба Федьковича, що знаходиться в самосу серці Карпат, об'єднує гуцулів. В котрий раз горяни переконуються в тому, що любов до рідної землі, матінки-природи, своєї багатовікової історії єднає і буде єднати ...

Захарецький Гарчик

   В останні суботу та неділю вересня в селі Підзахаричі Путильського району проходить щорічний етнографічний гуцульський фестиваль-ярмарок "Захарецький гарчик". Слово "гарчик" походить від жартівливої назви жителів цього мальовничого села, які колись вміли добре гуслити молоко в спеціальній посудині - гарчику.

   На фестиваль до Підзахаричів приїжджають гості з різних куточків України, в основному з Західної, та з сусідньої Румунії. Їх цікавлять життя та побут гуцулів, народні ремесла, народна гуцульська творчість.

   В Підзахаричах діють родинні школи мистецтв, народні умільці ствоюють унікальні ремісничі вироби. Тут святкують гарні та яскраві гуцульські весілля. В селі діють 5 музеїв народних ремесел, Музей етнографії та ремісництва Гуцульщини, етнографічний народний колектив "Черемош". Місцеві жителі працьовиті, веселі, кмітливі, надзвичайно полюбляють жартувати, й окрім того вони ще є гарними музиками.

   Гостям свята надається можливість навчатися у майстрів ремісничій справі. Роботи, створені спільно з майстром показують на виставці, а найкращі з них залишаються у місцевих музеях.

   На фестивалі проводиться ярмарок-презентація "Сільський туризм на Буковині", ярмарок-виставка екологічно-чистої продукції місцевих виробників, виставка народної медицини "Цілюще зілля". На фестивалі  виступають фольклорні колективи, організовують цікаві конкурси. Одним з них є конкурс "Гуцульська Чічка". Чічкою гуцули називають квітку. Під чічкою також розуміють і вродливу гуцулку. Для перемоги в конкурсі потрібно володіти талантом, кмітливістю та якостями справжньої господині.
Не менш цікавими конкурсами є "Круїз по-підзахарецьки" (катання верхом на конях) та "Чарівний Гарчик".

   Окрім того, у рамках фестивалю проходять міжнародні наукові конференції на тему розвитку Буковини, на яких обговорюються актуальні соціальні, економічні та екологічні питання краю.

   Фестиваль-ярмарок Захарецький Гарчик приваблює все ширше коло гостей, знайомих, друзів та туристів. Цей культурний захід сприяє підвищення іміджу як села Підзахаричі, так і Путильщини загалом. І найважливішим є те, що автентичні гуцульські традиції цього квітучого Карпатського краю передаються від хати до хати, з покоління у покоління...

Фестиваль "Гуцульський коник"

  

   В 2013 році в Селятині пройшов перший фестиваль "Гуцульський коник". Цей фестиваль є символом величі та гордості гуцульського духу в серці Буковинських Карпат.

   Вулицями Селятина проїхалися вершники та фірмани на 20 конях, прикрашених яскравими квітками та дощиком. Всі вершники - місцеві жителі, серед яких були навіть дівчата, одягнулися у святковий гуцульський одяг - вишиванки, сардаки, капелюхи.

   В селі в приватних господарствах налічується близько 100 коней. Та всі вони не змогли взяти участі у святі.

   Наступного разу фестиваль планують провести в зимовий період, щоб коней можна було запрягти в сани.

Читайте також:

Страви гуцульської кухні